Антоні Ван Левенгук(1632- 1723)
Першою людиною, яка заглянула в таємничий світ мікроорганізмів, став голландський дослідник Антоні Ван Левенгук. Талановитий самоучка, що не отримав ніякої освіти, він проводив свої дослідження з виготовленим власноруч мікроскопом дуже ретельно і детально і не без гордості заявляв: "Я намагаюсь вирвати світ з під влади марновірства і направити його на шлях знань і істини."
Левенгук шукав своїх анімалькулів ("анімалькулюс" - по-латині "звірятко") всюди: в гнилій воді, в твані каналів, у власній ротовій порожнині. Він не знав тоді, що всіх цих анімалькулів буде вивчати та наука, яку він започаткував своїми спостереженнями - мікробіологія.
Серед численних відвідувачів, які приїжджали до нього, щоб залучитися до таємниць природи і подивитися на дивовижних "звіряток" були англійська королева і російський цар Петро І.. Після цього відвідування Петро І привіз у Росію мікроскоп.
Левенгук так і ввійшов в історію як один з найбільших експериментаторів свого часу. За 6 років до смерті він написав пророчі слова, прославляючи експеримент: "Варто утриматися від міркувань, коли говорить досвід".
Карл Лінней
(1707- 1778)
Один з найславетніших учених світу - шведський біолог Карла Лінней.
До XVIII століття вчені і любителі природи виконали величезну роботу, по всьому світу збираючи і описуючи рослин і тварин. Але орієнтуватись в накопиченому ними океані відомостей ставало дедалі важче. Узагальнив і систематизував ці знання шведський натураліст Карл Лінней. Він заклав основи сучасної систематики.
Щоб "розкласти по поличках" величезну кількість описів рослин і тварин, необхідна була якась одиниця систематики. Такою одиницею, спільною для всього живого, Лінней зробив вид. Іншим досягненням Ліннея стало встановлення ієрархії систематичних груп. Схожі види він об'єднав у роди, схожі роди - в ряди, ряди - в класи.
Величезну роботу провів учений за все своє життя. Він не тільки описав біля 10 тис. видів, але і сам відкрив біля 1,5 тис. з них. Його ім'я назавжди залишилось в латинських назвах описаних ним тварин і рослин.
Чарльз Дарвін(1809 - 1882)
Англійський учений Чарльз Дарвін створив теорію розвитку живого світу, яка стала основою біологічної науки ХХ століття.
В 1859 році був виданий основний труд всього життя Дарвіна. Він був названий за традиціями тієї епохи багатослівно: "Походження видів шляхом природного відбору або виживання благо сприятливих порід в боротьбі за життя". В перший же день розійшовся весь тираж цієї книги - 1250 екземплярів, що для тих часів для наукового твору було нечувано. В 1868 році був видана друга фундаментальна праця Дарвіна, а саме двохтомник "Видозміна домашніх тварин і культурних рослин".
В "Походженні видів..." Дарвін не став детально зупинятися на походженні людини. В 1871 році він випустив окрему роботу "Походження людини і статевий відбір", де розглянув це питання. Висунута в ученні Дарвіна ідея про походження людини від тварин завжди зустрічала найбільше заперечень. Сам Дарвін писав про це: "З жалем думаю я, що основний висновок цього твору про те, що людина походить від менш досконалої органічної форми, буде багатьом не до смаку. Але ж неможливо заперечувати, що ми походимо від дикунів."
(1822 - 1884)
Грегор Йоган Мендель став фундатором вчення про спадковість, творцем нової науки - генетики. Але він настільки випередив свій час, що за його життя, хоч його роботи і були опубліковані, ніхто не зрозумів значення його відкриттів. Лише через 16 років після його смерті учені заново прочитали і осмислили написане Менделем.
Мендель ставив свої досліди по успадкуванню з покоління в покоління різноманітних ознак на звичайному горосі. Наукова добросовісність заставила Менделя розтягти свої досліди на цілих вісім років. Він не тільки встановив закономірність успадкування ознак, але й дав цим фактам блискуче пояснення.
І нарешті, Мендель зробив висновок, що відкриті ним закони поширюються на все живе, так як "єдність плану розвитку органічного життя поза всяким сумнівом".
Одного разу на вулицю, де жив французький мікробіолог Луї Пастер, прийшов лист, в якому замість імені адресата стояло: "Тому, хто творить чудеса". На пошті без вагань доставили листа за адресою - Пастеру.
Розгадка таємниці бродіння, профілактичні щеплення проти багатьох заразних хвороб, в тому числі проти сказу, доказ неможливості самозародження життя - всі ці і багато інших відкриттів пов'язані з іменем Пастера.
Пастер виділив збудників багатьох захворювань людини і тварин. Найбільш вражаючим тріумфом Пастера стало відкриття ним вакцини проти сказу, вірус - збудник якого був невидимий у тодішні мікроскопи.
З усіх кінців світу в Париж потяглись вчені і лікарі, які створювали потім у себе на батьківщині пастерівські станції щеплень проти сказу.
Популярність Пастера, що переміг таку страшну хворобу, була величезна. За міжнародною підпискою було зібрано кошти, на які в Парижі було побудовано Пастерівський інститут мікробіології, відкритий у 1888 році.
Німецький учений Роберт Кох став одним із фундаторів сучасної мікробіології. Довго і копітко, дуже самокритично перевіряв Кох результати своєї роботи, перш ніж зробити їх надбанням гласності. Він зумів отримати чисту культуру бактерії сибірської виразки. Після цього відкриття Кох став вивчати розвиток іншого важкого захворювання - туберкульозу. В 1877 році він відкрив збудника цього захворювання, помістивши мазок легеневої тканини хворого в розчин барвника. Тільки тоді під мікроскопом ясно стало видно палички бактерій. Вони були названі на честь їх першовідкривача "паличками Коха". Він же був першим, хто зумів сфотографувати бактерії за допомогою винайденого ним пристрою для мікрозйомки.
Наукова громадськість гідно оцінила значення цього відкриття. В 1905 році вчений отримав за нього Нобелівську премію з фізіології і медицини.
В 1884 - 1907 рр. Кох відкрив збудників ще декількох хвороб: холери, бубонної чуми, сонної хвороби, правця.
Іван Петрович Павлов(1849 - 1936)
В 90-ті роки ХІХ століття Павлов поставив ряд дослідів з вивчення травлення, які стали класичними. Методи досліджень, запропоновані ним, були новаторськими. Нобелівська комісія оцінила результати дослідів Павлова як відкриття світового значення, і в 1904 році ученому була вручена Нобелівська премія, а ще через три роки він був вибраний в Академію наук Росії.
Але справою всього життя Павлова стало вчення про вищу нервову діяльність. Дослідження Павловим фізіології вищої нервової діяльності (2-ої сигнальної системи, типів нервової системи, локалізації функцій, системності роботи великих півкуль головного мозку і ін. ) спричинили великий вплив на розвиток фізіології, медицини, психології і педагогіки.
В серпні 1935 року в Ленінграді відбувся Всесвітній конгрес фізіологів. Його президентом був вибраний академік Павлов. Делегати конгресу присвоїли йому почесне звання "princeps physiologorum mundi" - з латини "старійшина фізіологів світу". Це був справжній науковий тріумф Павлова, вінець його діяльності.
Володимир Іванович Вернадський
(1863 - 1945)
Вернадський став одним із небагатьох учених ХХ ст.., які залишили свій слід в найрізноманітніших галузях науки - в тому числі геології, біології, хімії, філософії. Він став творцем учення про живу речовину і біосферу - учення, яке знаходиться на стику всіх цих наук.
В своїх наукових працях він писав про ґрунти і мінерали, про рослин і тварин, про людину, час, Всесвіт. Вернадський показав, що життя - не випадковий гість на поверхні земної кори. За його уявленнями, життя - така ж вічна частина космосу як матерія і енергія. Вернадський прийшов до висновку, що життя може існувати тільки в формі гігантської системи - біосфери (в перекладі з грецької - "сфери живого"). Основи свого вчення він виклав у книзі "Біосфера" (1926 р.)
Багато і плідно Вернадський працював над створенням узагальнюючої теорії еволюції природного середовища і суспільства, що дістала назву теорії ноосфери. На його думку, ноосфера становить новий етап сфери життя, оболонку Землі, перебудовану колективним розумом людства, яка знаходиться під його контролем для подальшого гармонізованого розвитку Землі й людини, як невід'ємної частини нашої планети.
